Ми з Приазовського району, зараз це Мелітопольський район, Запорізької області. Живемо у Запоріжжі, а мама залишалась вдома, у Миколаївці. Дуже хвилюємося, тому що зараз це тимчасово окупована територія. Маму ми звідти забрали, у неї вік уже літній. Вона все хотіла туди їхати, садити город, але це було нереально.

У мами вже літній вік, хворі ноги, вона ходить з паличкою, діабет другого типу. Медичної допомоги у селі ніякої, ліків немає. Вона дуже хоче повернутися додому, але ми не хочемо її відпускати, тому що в селі немає медичного обслуговування. Тому вона залишається у нас. 

Коли розпочалася війна, у мене була панічна атака. Я це дуже важко переживала, був високий тиск. Було дуже страшно. Невідомість лякала. Морально важко. 

Найбільше шокували події у Маріуполі. У нас там був поранений племінник. Під час евакуації, вони з родиною потрапили під бомбардування. 

Труднощі здебільшого морально-психологічного характеру. Дочка залишилась без роботи. Дякуємо фондам, що нам допомагають продуктами. 

Друзі виїхали з Енергодару, вони працювали на атомній станції, обстановка там тепер дуже складна. Зруйноване наше мирне життя. Один негатив. 

У нас у всіх страх перед невідомістю. У нас вагітна невістка, невідомо як воно буде. 

Допомагає відволікатися спілкування і робота на дачі. Я там вирощую квіти, зараз займаюсь консервацією. Намагаємось одне одного підтримувати. 

Мені здається, що війна закінчиться нескоро. Напевно, не в цьому році. 

Головне, для мене мир і спокій. Сподіваюсь, мати можливість спілкуватися зі своїми родичами, як і раніше. Щоб онуки народилися в мирі.