До нас війна докотилася у середині травня 2014-го. Літали гелікоптери, була стрілянина, гриміло все. А в нас поруч хімзавод. Якби сюди щось потрапило, було б гірше за Чорнобиль.

У нас за час війни голови посивіли. Будинок тремтів, у мене досі вікна заклеєні скотчем. До нас мало долітало, але біля заводу буквально все розривалося. Жах! Ми й спати не могли. А куди тікати? Стріляють, на вулиці страшно, все тремтить. Потім уже розклеїли таблички, де бомбосховища, а ми бігали туди з документами та валізами.

Ми в перші дні не розуміли, хто і за що воює. Ми ж мирні жителі, за що по нас стріляють?

Ті, хто виїхав, здебільшого не повертаються. Але у нас більш-менш спокійно ми не на лінії вогню. А ось далі люди живуть якраз на лінії вогню.