Я з села Басані Пологівського району. Мені 31 рік, я в декретній відпустці, чоловік працював. У нас є ще старша дитина, ходить у другий клас. Нам довелося виїхати, бо там - зона бойових дій і наше село окуповане.

Про початок війни я дізналася о сьомій ранку, коли прокинулась, щоб дитину збирати до школи. Побачила повідомлення від учителя, що в нас воєнний стан і дітей не потрібно вести на уроки. 

Труднощі були в тому, що хворіли дитина і я, а на лікування потрібно виділяти кошти. Тому треба було заощаджувати на іншому. Ще трудність – удома залишилася мама, бабуся. 

Стосовно ж продуктів можу сказати, що допомоги дуже багато. Їжа була, але ми ж не знали, скільки доведеться жити в таких умовах. До того ж продукти дуже подорожчали, та все одно їх прийшлося купувати. Вода в нас була. З цими питаннями в сільській місцевості трошки легше. 

Усе, що напрацьовувалося роками, російські окупанти відбирали. Хоча є люди, які стикалися і з більшими проблемами, тож ми приймаємо це як є.

Ми виїхали за пару днів до того, як російські війська зайшли до нас у село. Проїхали два блокпости російських, ретельного огляду не було. Вибралися до Запоріжжя. Зараз ми вже більш-менш налагодили життя.