У мене є чоловік і двоє діток. Ми проживали в Гуляйполі. 24 лютого почули перші вибухи і були шоковані. Не могли повірити в те, що почалася війна. 

Усі аптеки й магазини зачинилися, але волонтери привозили гуманітарну допомогу. Не було води, світла й газу. Води набирали з колодязя. Їсти готували у дворі на вогнищі. 

Коли вже неможливо було залишатися через щоденні вибухи, ми домовилися з перевізником і виїхали до Запоріжжя. Винаймаємо житло. Я працюю дистанційно.

Нам досі страшно, бо і в Запоріжжі бувають прильоти. Важко будувати плани на майбутнє. Хочеться, що швидше закінчилася війна.