Було таке, що на городі падав снаряд. Уламки розліталися. На будинок «гради» падали, і в городі, і в балках. І між мною й сусідами міна на дорозі впала. Вікна повітрям відкрило, хвилею. Я саме в будинку знаходилася з моїми п’ятьма дітьми. Ну нічого, пережили це якось.
Звичайно, страшно, коли стріляють, особливо ввечері. Зі свекрухою не спимо допізна. Перестануть стріляти – тоді вже лягаємо відпочивати.
Я пережила чотири роки тому втрату доньки, вона померла від запалення. Діти – це святе. Допомагають. Пустують, буває. Діти – це радість моя. Свекруха допомагає мені з дітками. Я з малими в будинку, а вона пере постійно дитячі речі.
Звичайно, небезпечно, коли снаряди літають через село. Чути, коли воно летить, свистить, і чекаєш, де ж воно впаде, щоб не зашкодило нам. Страшно, звичайно, але що робити? Ось так виживаємо.
Отримувала раніше непогано на дітей, а зараз копійки отримую. Отримувала по одинадцять [тисяч] гривень щомісяця, зараз на шість тисяч урізали. Отримую, вважайте, копійки. На п’ять тисяч шестеро людей тепер не проживе. Добре хоч Рінат Ахметов допомагає з продуктами.
Усі говорять: як ти ризикуєш у той час, коли стріляють, народжувати? Коли війна. Ну, я залишила сина, народила його. Ускладнення були. У дитини була пуповина обвита навколо шиї тричі. Навколо ручки теж була обвита пуповина. Він не дихав, практично ознак життя не було в нього. Але спасибі лікарям, почали займатися ним, носик йому прочищати, кисневу маску наділи – і він заплакав.
І обстріли були, вибухали снаряди. Я саме на верхній вулиці жила тоді. Чути добре було гуркіт. Ми ховалися в підвалі. А потім я сказала: якщо судилося, то і в будинку завалять. Так у будинку хоч знайдуть, а в підвалі хто буде шукати, якщо раптом що трапиться?
Про що мріємо? Щоб скоріше ця війна закінчилася. Набридло це все. Увечері лягаємо спати, думаємо, щоб вранці живими прокинутися, щоб нічого не сталося. Ці обстріли вже набридли, і діти неспокійні через ці обстріли. Швидше щоб воно все закінчилося. Страждаємо ми через це. Народ страждає через це. За дітей переживаємо, щоб діти наші не постраждали, більше нічого ми не хочемо.