«Усі сподівалася, що жах скоро скінчиться, але бомбили щодня»

До початку військових дій у мене був магазин канцелярських товарів в одному з центральних торгових центрів Донецька. Події в Україні в 2014 році сильно позначилися на купівельній спроможності: торгівля падала, а значить, не було прибутку.

Я сподівалася, що після президентських виборів 25 травня 2014 року ситуація налагодиться, і все буде, як раніше.

Як зараз пам’ятаю: вранці 26 травня я перерахувала 40 тисяч гривень (на той момент курс долара 1:12 – прим. авт.) передплату за шкільні рюкзаки, а вдень почалося бомбардування.

Я не вірила, що таке може бути в наші дні.

Наступного дня попросила постачальника повернути мені гроші. У цей період я дочку відправила до Криму, їй було 15 років. Сама залишилася в Донецьку — все сподівалася, що цей жах має скоро скінчитися, але бомбили щодня.

Увечері 13 липня я прийняла рішення про переведення магазину до Києва. Довелося заплатити штрафні санкції за дострокове розірвання договору оренди. Протягом 3 днів була виконана величезна робота зі збору всього магазину.

Я була в паніці – за цей час мені відмовили 3 перевізники, до мене постійно підходили якісь люди з автоматами, питаючи, куди я їду і що в мене в коробках.

Неймовірних зусиль коштувало мені знайти машину, яка перевезе весь мій канцелярський магазин до столиці.

Нарешті, ввечері 16 липня десятитонна фура була зібрана й виїхала в напрямку Києва. Великий уклін водієві-перевізнику за мужність, яку він проявив, коли виїхав у комендантську годину з міста.

17 липня я сіла в поїзд Донецьк – Київ. Можна сказати, що я встигла застрибнути в останній вагон... Їхала в нікуди, але була щаслива, що в мене вийшло зібрати свій магазин. Мені пощастило, що друзі моїх компаньйонів погодилися прийняти мій скарб на одному зі складів під Києвом.

Було дуже важко. Курс долара підскочив утричі. Дуже шкода, але я не змогла підняти свій канцелярський магазин, хоча розуміла, що своїм асортиментом він був дуже затребуваний у Києві. Через 8 місяців мені довелося закрити канцелярський бізнес, знову заплатила штрафні санкції за дострокове розірвання договору оренди.

Про повернення до Донецька я і чути не хочу, хоча там у мене залишилася 82-річна мама. Я дуже хвилююся за маму, щодня телефонуємо один одному. Моє життя тут, у Києві, поруч із донькою. Сумно, але в Донецьку немає жодних перспектив.

Дуже хочу, щоб в Україні настав мир. Я бачу біля себе багато тямущих людей, які піднімуть Україну та зроблять її сильною.