Ми живемо в прифронтовому Чермалику. У нас вікно в кімнаті вже пів року забите залізом і дошками, навіть у сонячний день усередині темно. Це для того, щоб коли падають снаряди, осколки всередину не полетіли. Коли на городі падав снаряд, осколки розліталися.

З початку війни я боюся за п'ятьох дітей. Усі вони неспокійні. Коли стріляють, дуже бояться. Наймолодший Руслан народився три місяці тому.

Усю вагітність я ховалася в підвалах. Пологи пройшли важко, дитина народилася слабкою. Щоб виходити малюка, я віддала всі заощадження. Навіть нема на що було купити їжі.

Мене з дітьми прихистила колишня свекруха, хоча в неї самої повна хата. Нас зараз живе там десять людей, і всі в чотирьох кімнатах.

Найголовніша проблема – немає води.

Щоранку я з відрами йду до сусідів, наповнюю всю тару, яка є. Виживаємо завдяки гуманітарній допомозі.