Я двічі потрапляв під обстріл у Донецьку і двічі вижив. Уперше мене поранило на дачі, біля аеропорту. Удруге – вже біля дому, я не встиг забігти до під'їзду. 

Обстріли для нас, жителів селища шахти «Октябрська», уже звичне діло. За два роки ми тиші не чули жодного дня. На нашому будинку немає живого місця.

Йдучи на пенсію, і подумати не міг, що, пропрацювавши майже пів століття на шахті, зустрічати старість буду інвалідом. Лікарі дістали кілька осколків, решту чіпати не стали. Скільки їх у тілі зараз, я не знаю.

 У нашому будинку залишилося всього кілька сімей. Решта поїхали, а мені залишили ключі. Після кожного обстрілу ходжу і перевіряю стан квартир. 

 Віримо, що одного разу життя наше стане колишнім. Більше нам нічого не потрібно.