Лейєр Ростислав, 9 клас, Гатненський ліцей 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Власенко Наталія Олександрівна 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Коли почалася війна мені було всього 12 років. Перший день - шок, не розуміння… Третій день - безліч страшної та незрозумілої інформації…. І так день у день…. страх та  втома від звуків, про значення яких хотілося б ніколи не знати.

Я не памʼятаю, в який момент я перестав рахувати дні війни. Триматися та не впадати в відчай допомагали лише рідні. Мабуть, саме в той момент я перестав вмикати ТБ. 

Справжнє усвідомлення того, що відбувається, прийшло до мене не скоро, я навіть досі не впевнений, що воно в мене є. Можливо, страх і шок блокують мій мозок до кінця усвідомити все.

В моїй країні війна! Жахлива, страшна, жорстока війна! Сьогодні вона стала частиною моєї реальності та реальності багатьох підлітків, чиї батьки захищають кордони моєї держави, мій сон, моє майбутнє. Я в свої 14 років змушений швидко дорослішати, переосмислювати базові цінності, серед яких найважливішою є мир. Вже 1000 днів війна спотворює мою країну, мій народ, мій світ, руйнує домівки, забирає життя, породжує страх і розчарування.

Це час, який пекучою печаткою відбився в моїй свідомості. Це складний час не тільки для дорослих, але й для дітей.  

Нестерпно боляче читати новини після чергових обстрілів. Це складний час, коли ми маємо більше ніж будь-коли розуміти, наскільки критичною є цінність миру для кожного з нас  і суспільства в цілому. Слово «мир» набуло особливого значення.

Мир — це не лише відсутність війни, конфлікту, повітряних тривог, ракет над головою, але й наявність впевненості. Впевненості в тому, що сьогодні я виконаю домашнє завдання за столом в кімнаті, а не в укритті. Впевненість, що завтра прокинусь і дійду до школи. Впевненість в тому, що я та мої ровесники мають майбутнє. Мир - це впевненість, а вона дає основу для розвитку, свободи, толерантності та справедливості, прояву людяності. Мир дає змогу людям будувати майбутнє без страху за власне життя, дає можливість творити, навчатися, розвиватися, мріяти.  

Це платформа для будь-якого суспільства, і як наслідок - основа для гармонійного співіснування різних культур, націй, релігій і світоглядів.

На противагу миру війна стирає всі позитивні здобутки та породжує лише страх. У страху немає майбутнього, він живе лише минулим. А поки ми живемо у минулому, то не можемо розвиватися. Війна не вміє будувати, вона лише знищує. Історія неодноразово показує нам приклади того, як цілі народи та нації були стерті  з лиця землі цією смертельною мітлою. Ось чому війна -  це ворог усього людства, а не лише конкретних країн, які притягнені до конфлікту.

Адже війна, немов хвороба, непомітно, на перший погляд потроху з’їдає твою впевненість в тому, що ця напасть не прийде до твого дому завтра.

На нас як молодь покладена велика відповідальність - відбудувати нову Батьківщину, з новими цінностями. Для молодого покоління, яке є майбутнім нашої країни та всього світу, важливо виховувати почуття толерантності й терпимості, адже без цих якостей мир неможливий. Виховання емпатії, уміння слухати й поважати інших — ключ до того, щоб запобігти новим конфліктам і навчити покоління жити у злагоді. В умовах 1000 днів війни я бачу до чого призводять ворожнеча та жадібність, тому саме виховання поваги до інших є фундаментом для стабільного та мирного майбутнього.

Кожен із нас несе відповідальність за те, яку країну ми хочемо мати, яку історію пишемо сьогодні та яку пам’ять залишимо після себе.

Виховання у молоді почуття відповідальності за мир є ключовим завданням суспільства. Вони повинні усвідомлювати, що зберігати мир і сприяти толерантності — це не лише обов’язок політиків чи військових, але й кожної людини починаючи з мене. Мир має стати головною цінністю кожної нації, адже без миру неможливе життя в повній мірі. Тільки через взаєморозуміння і солідарність ми зможемо зупинити війни та створити суспільство, де цінують людське життя понад усе.