Я з міста Лебедин Сумської області, мені 41 рік. До війни було звичайне життя: дім, діти, сім’я, робота.

Страшно було, неочікувано. Їхали на роботу і не знали, що буде далі. Їхали ми в одну сторону, танки - в іншу. Було дуже страшно. Ми весь час були тут, нікуди не виїжджали.

У нас не було рашистів в місті, ми були по кругу в окупації, але в саме місто не заходили. Ми більше переймалася за рідних. Як родич попав в полон, дуже за це переживала. Зараз вже звільнений, все добре.

Люди сплотилися. Війна показала, хто є справжній друг, а хто тільки здавався. Дуже змінилися життєві цінності, зовсім по іншому дивлюсь на прості речі. Мене завжди підтримували рідні люди, і все було добре.

Війна закінчиться тільки перемогою і в найближчий час. Я тільки на гарне сподіваюся.