Зміни ми відчуваємо з 2014 року. Вимушені були кинути все, що мали і тікати в м. Суми. Звідти в 2016 році переїхали до Київської області. Почали знову з нуля. І коли здавалося б найтяжчі часи позаду, нам в лютому 2022 знову довелось тікати з однією валізою, а тепер - ще й з котом.

Я була до того ще й вагітна другою дитиною. Звичайно після деокупації ми повернулись додому, але на кожного з членів сімʼї все це залишило свій слід. Зараз діти продовжують страждати. Вимушені ночами ховатись під час повітряних тривог і вдень також неможливо повноцінно навчатися.

На жаль, війна забрала все, і навіть спокійне щасливе дитинство. Дуже добре, що в нашій країні ще залишилися люди, які мають змогу допомогти і роблять це!

Дефіциту продовольства не було, бо ми готувались заздалегідь на випадок війни. Для моєї дитини, яка вимушена з 2014 року бігти і ховатися від війни навіть повітряна тривога є травмуючою.