Котик Олександра, 14 років, Курахівський опорний ЗЗСО № 5

Війна – це смерть. Чорна птаха, яка віднімає життя у кривавому бою. Війна вбиває дуже сміливих людей. Помирають не тільки воїни, а й прості люди, які ні в чому не винні. Народ воює між собою, забирає території ворога, намагається щось довести через війну. Але можна жити спокійно і вирішувати все мирним шляхом.

Для мене війна почалася ще в молодших класах.

На уроках нам про неї розповідали і проводили спеціальні інструктажі. Вчили, як правильно себе поводити в екстреній ситуації, тренували строєм тікати до сховища. Тільки тоді я не сприймала це все всерйоз.

Насправді я зрозуміла, що почалась війна, коли була в селі у бабусі. Це село було  там, де проводились воєнні дії.

Обстріли були дуже часті. І саме тоді, коли я знову туди приїхала, все це й почалося.

Лунали голосні вистріли, дорослі були сильно налякані, тряслись вікна. Ми негайно зібрали все необхідне і полізли до підвалу. Усім було страшно. Бабуся молилася, щоб все скінчилося як можна скоріше, і все уціліло.

Ми прочекали майже всю ніч. Все обійшлося.

Багато людей, які постраждали від війни, втратили свої домівки і були змушені переїхати до іншого міста. Це жахливо, коли залишаєшся без даху над головою. І все, що тобі дійсно дороге, просто зникає на очах.

Не так страшно втратити щось матеріальне. Страшніше втратити близьку людину.

І мова йде не тільки про тих, хто бере участь у бою. Звичайні громадяни смертельно страждали від снарядів та руйнувань. Словами не передати, як це важко. Якби ж усі жили в повному мирі.

Мир – це повна протилежність війні. Він, як вільна біла лелека, несе спокій і благополуччя. Ті, що живуть у цій гармонії, не знають ні нещастя, ні великих втрат.  

І цю прекрасну птаху треба берегти.