Вікторія Іожица, вчитель

Саратський ліцей Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Знову звучить сигнал повітряної тривоги, наповнюючи душу острахом. І так уже майже тисячу днів російсько-української війни, змушуючи нас то в ліцеї, то вдома шукати порятунку, спускаючись  разом з учнями в укриття вдень або в домашній підвал темними ночами. 

Часто пишу тобі, сину, невеличкі повідомлення на фронт, розповідаючи про наші щоденні проблеми та новини. Мобільні повідомлення  довжиною в сотні днів та ночей…Ними  заповнена пам'ять мого телефона, де ти пишеш мені про друзів.

Наші записи про минуле, дискусії, молитви до Бога, щоб оберігав тебе та побратимів. Їжачку мій ненаглядний (саме так у дитинстві ми з татом називали тебе,  а зараз ти маєш такий псевдонім у військовій частині 126 бригади), ти для мене – цілий світ, сповнений ніжності, любові та казок, які ми з дідом складали для тебе. Все снишся мені то маленьким кучерявим хлопчиком, то спокійним врівноваженим учнем, то амбітним студентом. Вир життя змінював тебе, шліфуючи характер. Але друзі в тебе постійні, ще з першого курсу юридичного факультету. Безмежно вдячна їм за все і прошу тебе не забувати їх у горнилі воєнного життя. Якщо виживемо у цій жорстокій російсько-українській війні… Про що це я? Звичайно, виживемо, інакше і бути не може. Бо ціну за це платимо надто дорогу. 

Січень 2023 року. Сьогодні загинув мій двоюрідний брат Юрій, твій дядько, який воював зі своїм сином на Донеччині. Загинув біля Курдюмівки. Після похорону його побратими, віддавши честь світлій пам’яті загиблого, знову вирушили на фронт здобуваюти незалежність і свободу для  нашої країни, мирний світанок для всіх нас.  Ми ж з учнями, колегами та батьками волонтеримо, збираємо кошти на дрони, виготовляємо маскувальні сітки для військової частини нашого селища, що дислокується на східному напрямку.  Старшокласниці відправили захисникам шкарпетки, які вони зв’язали разом з вчителями і прибиральницями ліцею. А учні початкової школи підготували малюнки з різдвяними побажаннями та захисні амулети. Парафіяни  храму на кошти благодійного ярмарку закупили дрони для бійців. Іноді жартую, що ми «другий фронт», який теж наближує Перемогу.  

Грудень 2023 року. Багато фото прийшло мені від тебе про навчання та підготовку на полігоні. Ти просив мене роздрукувати їх усі, бо хочеш зберегти пам'ять про тих, хто був поруч, тому що не всі хлопці залишаться живими. Я роздрукую ці фото, сину, щоб зберегти пам'ять про всіх.  Бо ми вистоїмо саме завдяки таким, як вони.

Сьогодні намагалася з тобою поговорити, але ти сказав, що у вас важливий момент:

побратим співає своєму синові по телефону колискову і ти хотів би не заважати. На моє питання, яку колискову, почула у відповідь: «Ще не вмерла Україна…». Це найкраща, мабуть, колискова у світі, особливо з уст тата, який телефонує з «нуля»… 

Серпень 2023 року.  Твоє зранене серце за місяці війни знову скраплене болем: загинув твій колишній командир, з яким ви раніше служили. Зберегла твоє послання про нього: «Класний був хлопець, холерик, якого я в житті не бачив, але за своїх він за горло чіплявся. Ми навіть не знали, звідки в нього була сила, і коли він спить, дуже за нас переживав. Всі ночі «проганяв» пости. Будь-який  обстріл – летів до хлопців, щоб подивитися, як вони там. З нами поруч копав усі окопи, причому так копав, що нам усім умитись». Втрати – то найболючіше, сину. Ти повинен це витримати, мій дорослий хлопчику… Інша справа – як? 

Знову вечір лягає на землю під сигнали тривоги. А мені на думку з побажанням мирної ночі  спадають слова колискової, яку  колись склала і співала для тебе: 

Спи спокійно, моя дитино, коню, конику, не стучи,
Не збуди мого рідного сина, не злякай ти його поночі…
Хай чудовиська волохаті не заступлять йому зірок,
Відіспиться хата в кімнаті й полетить до інших діток….