Сикало Марія, 10 клас, Комунальний заклад «Харківський ліцей № 172 Харківської міської ради»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Коміна Євгенія Вікторівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022…Замість того , щоб рахувати дні до весни, всі почали рахувати дні війни, війни, яка насправді зупинила час.  Перший вибух – ти не усвідомлюєш, що сталося, та с кожним наступним, ти все більше розумієш страшну правду – це війна.

Кожен з нас пройшов всі стадії прийняття: ми не вірили, заперечували, злилися, намагались переконати себе, депресивний стан поглинав нас, але в результаті мі всі дійшли до прийняття…прийняття  неминучого.

Страх пересилював розум... Подальші дні сплелися в один довгий. Сховище, вибухи, 2 години сну, шоста година ранку, квартира, сховище… Замкнуте коло та нуль емоцій. З кожним вибухом, з кожним залпом «градів», з кожним свистом ракети, в голові виникає відчай разом з ненавистю, страх нарівні з бажанням помсти, нерозуміння поряд з усвідомленням.

Коли ти чуєш звук військових літаків, автоматну чергу вуличних боїв, артилерійські снаряди, які падають поряд з домом, звук вибитих у всьому будинку вікон, коли ти розумієш, що закінчується їжа, а волонтери відмовляються їхати до твого району, ти усвідомлюєш всю тяжкість свого становища на межі з безвихіддю.

5 березня 2022 15:35…Спочатку ти чуєш тільки оглушливу тишу безлюдних вулиць, а потім - незбагненний звук вибуху, авіабомба.

В голові тисячі думок та емоцій, які складаються в одне питання: що далі?  

А далі все як в тумані: ти біжиш по снігу, червоному від відбитків собачих лап, поранених скляними уламками, чуєш вибухи вдалині, до яких, на жаль, починаєш звикати, бачиш чорні діри у вікнах замість квартир, вдихаєш нестерпний запах диму, не бачиш кольорів, окрім сірого…Біжиш до останнього шансу на порятунок, до автівки єдиного волонтера, який ризикнув приїхати до твого району під ракетами…

Евакуаційна машина, перша тепла їжа за 10 днів, ніч, коли ти дійсно спав, Дніпро - новий вимушений етап життя. 441 день в місті, яке ніколи не стане домом.   

Травень 2023… Харків зустрів мене вибухом, та змінилось не тільки місто, але і я – ми більше не боїмося. Вибухи вже не викликають страху – тільки ненависть, ти не розгублюєшся, коли, гуляючи в центрі міста, читаєш новину про виліт ракет, ти вже не прокидаєшся вночі через приліт, ти читаєш новини зранку, запиваєш кавою та йдеш вчитися, працювати, волонтерити, донатити, жити – ти Харків’янин.

Іноді ти здригаєшся від вибухів, та ти не панікуєш, ти робиш глибокий вдих і живеш далі…Ти повинен жити далі, ти повинен дочекатись перемоги.