В перший день війни батьки вивезли Артема з Сум, де він навчався у медичному виші. Але у рідних Ромнах вони також чули вибухи і ховали земляків, які захищали країну

Мені 21, проживав в місті Суми. 

24 лютого я збирався йти на навчання. Мені зателефонували батьки і сказали, що війна. Я не повірив, почав дивитися новини, і зрозумів, що так все і є. Батьки сказали: «Ми вже доїжджаємо до Сум. Збирай речі, поїхали!».

Були деякі складнощі, на дорогах були дуже великі затори. І було складно виїхати з Сум: виїзд був дуже довгий. Багато людей виїжджало з міста.

Найстрашніше - це вибухи. Я переїхав з батьками в Ромни, але там було також дуже страшно. Під час війни загинуло декілька моїх одногрупників, які захищали Україну.

Батько був без роботи, мамі було також тяжко заробляти гроші. Моя бабуся хворіє. Було дуже тяжко знайти ліки, але згодом ситуація стабілізувалася. Тоді з водою проблем не було - у батьків колодязь вдома, також у батьків своє господарство, і це допомагало виживати. 

Війна дуже змінила погляди на життя. На все, що було до війни і те, що відбувається зараз, я дивлюся вже іншим поглядом.

Я навчаюсь на медика. У мене професія пов’язана зі стресом, мій організм якось вже стійко все це переносить. 

Я думаю що війна буде не дуже довго, Україна з усім справиться. Я думаю, що до кінця 2023 року Україна переможе.

В майбутньому я бачу процвітаючою свою країну. Я думаю, що після війни Україна буде в Євросоюзі, в НАТО. Всі сили кинуть на відбудову держави, на її цілісність і суверенітет.