Олена Павлівна вивозила в село маму і паралізованого чоловіка. Згодом вони повернулись в Охтирку, але виявилось, що зарано

Я з міста Охтирка. Ми нормально жили до війни: робота, дім, - все було добре. 

24 лютого я була вдома, збиралася на роботу. На роботу приїхала, а там вже всі знали, що війна, що в Писарівці вже руські. Після того я вдома побула недовго – всього тиждень, потім забрала чоловіка паралізованого, маму і поїхали в село - жили в селі. 

Вода питна була в селі своя. Медикаменти гуманітаркою давали. Памперси чоловікові привозили гуманітаркою, продукти давали. Ми там побули чотири місяці, і я привезла його назад. Але знову виїжджаємо, бо тут все одно ще страшно. Будинок наш не постраждав. У нас тільки в сараї вікна вилетіли, а так - майже нічого.

Дуже важко переносити стрес оцей і те, що чоловік паралізований. Не можна заховатися, хоч там і бойових дій не було.

Я надіюсь, що після нового року війни вже не буде. Хочеться, щоб уже не було війни.