Ми жили між Мар'їнкою і Вугледаром. Пам’ятаю, що нас розбудила мама чоловіка і сказала: «Збирайтеся, почалася війна. В Києві стріляють вже!» Було дуже тривожно, ми такого не очікували. Цілий день збирали сумки і не знали, що робити далі. Була паніка.

Ми там були до 22 березня. Там саме почало вже вимикатися світло, зв'язок тоді майже пропав. 

Коли почули, що прилетіло за село, зібралися і виїхали. Ми не бачили такого, як було в Маріуполі чи ще десь, просто коли читали новини, то все це шокувало. 

Ми виїжджали власним авто - зібралися швидко і поїхали. На блокпостах було все добре, бо це були наші. То нас пропускали без проблем. Важко було в дорозі, бо дитині не було двох років. Ми хвилювалися, бо рідні залишалися ще там.

Хотілось би, щоб ми жили в мирній країні і моя родина була щаслива. Щоб була стабільна і гарна робота, ну і в цілому – головне, щоб був мир в країні.