Каганер Ілона, 16 років, учениця 11-го класу Криворізького ліцею № 71

Вчитель, що надихнув на написання есе: Гродікова Олена Володимирівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

24 лютого я прокинулася через крики моїх рідних про вибухи в Харкові і одразу зрозуміла, що сталося. Мою душу охопило дивне почуття: це була суміш горя, розпачу та хвилювання. Розуміння того, що мої глибокі побоювання справдилися, змусило моє серце битися у відчайдушному ритмі болю. Що буде далі? Що на нас чекає? Куди летять наступні ракети? Як захистити родину? Ці питання, на які мій мозок не міг відповісти, атакували мене, розриваючи зсередини.

Той день став для свідомості моєї та моїх рідних початком революції поглядів на світ. Раніше ми не цінували те, що маємо, збиралися зібрати щастя по частинах, коли воно вже було поруч. Виявляється, мирне небо дарувало нам усе необхідне. Я постійно намагалася передбачити майбутнє, спланувати його, підкорити. Але ж людина лише відносно має контроль над життям, бо природа, сутність його є непередбачуваною, тому що на нього впливаєш не тільки ти сам, але й твоє оточення.

Ми усвідомили ці істини, коли ховалися під час тривоги вночі з дев’ятимісячною дитиною; молилися за те, щоб наш друг повернувся з Харкова неушкодженим; слідкували за останніми новинами з фронтів.

Для деяких смерть — добрий приятель, для когось — навіть порятунок, для мене — лютий ворог, якому ніколи не можна вірити. Чиє життя вона обірве наступної хвилини? Наскільки близько вона знаходиться? Для мене вона стала такою після новин про загибель людей з мого оточення.

На мою думку, окремо варто розглянути національний аспект нашого життя. Усе ж таки український народ — це козаки, а не кріпаки. Ми дослухалися порад Тараса Шевченка: разом піднялися до бою за власну свободу. Бачити, як люди об’єднуються заради незалежності рідної країни, - найбільше задоволення для мене. Хоча останні події є великою трагедією, яка розбиває серця та змушує їх обливатися кров’ю, вони показали не тільки нам самим, але й усьому світу: Україна єдина та надзвичайно сильна.

Колись я почула фразу про те, що природа припустилася помилки, коли створювала людину, бо вона постійно намагається знищити саму себе. Чи міг, наприклад, Альфред Нобель передбачити, що його винахід — динаміт — буде викликати далеко не мирні асоціації? Через свої іноді незрозумілі амбіції, прагнення влади та невміння вчасно зупинятися ми знущаємося одне з одного, починаючи війни та скоюючи злочини. Чи можна назвати “звільненням” те, що гинуть люди, руйнуються життя, міста, сім’ї, друзі не мають змоги зустрітися, мати й тато не можуть обійняти сина або доньку, школярі змушені знову навчатися дистанційно, коли уроки постійно перериваються тривогами? Людська жорстокість приголомшила мене та розчарувала з новою силою.

Дивлячись на змарніле обличчя своєї сестри з маленьким сином на руках, бабусю, в якої війна забрала роки життя, тітку, на плечах якої четверо дітей, на себе, вже таку дорослу, я зрозуміла, що збереження Миру повинно стояти на першому місці для будь-якої країни.

Що для мене Мир? Звісно, це відсутність у небі ворожих ракет, спокійні, тихі ночі, життя без тривог та з відносною впевненістю в майбутньому. Але базується він на повазі. Без неї він неможливий, бо нав’язування своєї ідеології та влади, захоплення територій — це саме неповага до суверенітету іншої держави, до її народу.

Отже, повномасштабна війна перевернула життя моєї родини. Пройдені випробування та переживання не просто об’єднали нас — вони допомогли нам усвідомити прості істини, навчили цінувати кожну секунду биття серця та роботи мозку та одне одного. Насправді я відчуваю те, що відчув Фауст в останньому монолозі: гордість за свій народ, безмежну радість від того, що ми єдині та захищаємо свободу України. Пишаюся своїми людьми, але мене розчаровує людство загалом, сама його сутність, жорстокість та звірства, свідками яких ми стаємо кожного дня, прагнення нав’язати, захопити, підкорити. Останні події поставили на перше місце для нас одну цінність — Мир. А базується він, на мою думку, на повазі, яку держави повинні відчувати одна до одної.