В 2014 році я переїхав до Запоріжжя з Донецька. Там застав бойові дії. Почались обстріли і я виїхав. Тоді здавалось, що я пережив найстрашніші події мого життя, але ж ні. 

У перший день вторгнення я був вдома, прокинувся від вибуху. Почав читати новини і був шокований. Я один виховую двох дітей. Найскладнішим для мене було зробити так, щоб вони не відчували на собі реалії війни. Я пояснював дітям, що все добре, що я завжди поряд. Не завжди мені вдавалось їх уберегти.

Одного разу під час прогулянки у сусідній будинок прилетіла ракета - діти дуже злякались. Я намагаюсь більше приділяти уваги їхньому психологічному стану, приділяю багато часу та уваги. 

Я сподіваюсь, що окуповані території до нас повернуться. Мої батьки живуть у Луганську, я дуже за ними сумую. Я не хочу, щоб мої діти чули вибухи, тому мрію про мир.