Я живу в Дружківці. Мій син має інвалідність, не може пересуватись. З першого дня війни ракети літають над моїм будинком. Часто я не знаю, куди бігти, бо щоночі у місті гучно. Я виглядаю у вікно та дивлюсь, куди і що летить, щоб розуміти, що робити.

Виїхати з сином я не можу - так і залишаюсь під обстрілами.

Я годую безпритульних собак. Також допомагаю нашим військовим: готую для них їжу. Дуже хочу, аби війна закінчилась та настав мир.