У перший день війни я збиралась на роботу. Колеги зі сльозами на очах повідомили, що почалась війна. Я поїхала додому. Не встигла доїхати, як росіяни зайшли в село. Потім довелось ховатись у погребі, бо почались обстріли. Було дуже страшно. Росіяни розбивали будинки. Діти виїхали в перші дні війни, а я залишилась сама. Була у сусідів, ховалась з ними в погребі. Потім сусіди виїхали, я боялась залишитись одна і також виїхала. Росіяни тричі нас розгортали на блок-постах, але потім все ж таки пропустили. Поки я була в селі, були і вода, і їжа. Зараз там немає нічого, село повністю розбите. Я залишила ключі сусідам. 

Окупанти приходили до мене додому, розтрощили все майно, вкрали ноутбук. 

У Кривому Розі живу поряд з дітьми. Я поки без роботи. Раніше працювала педагогом у школі. Моя мама залишається вдома в окупації, їй дев’яносто чотири роки. З нею немає зв’язку. Мама залишилась з братом, але я нічого про них не знаю. Дуже хочу додому - побачити рідних та відбудувати село.