У поважному віці Марія Якимівна залишилася на самоті. Під час одного з перших обстрілів жінка втратила чоловіка. Ховаючись від снарядів, впала у погріб та зламала ногу, після довгої реабілітації пересуватися може лише на милицях.

Коли почалась війна у 2014 році, ми з чоловіком вибігли, щоб у погребі сховатися. Я якраз туди йшла, як снаряд шарахнув. Чоловіка вбило і собаку, все знесло. А я у погріб упала та ногу зламала. Дві доби там пролежала поки витягли. У лікарні чотири місяці пролежала, не могла встати, зараз на милицях ходжу.

Як повернулася з лікарні, в хаті вікна були вибиті та тряпками позабивані, все на світі розбите. Потім три вікна поставили. Ще й зараз багато всього залишилось побитого, та сама я нічого не вдію.

Раніше мені соціальна працівниця допомагала, а як вона захворіла, то залишалась я зовсім сама, ніхто мені допомогти не може. Дякувати, що гуманітарну допомогу надавали і психолог із Сєверодонецька приходила до мене.

У нас майже кожного дня стріляють, то ж неспокійно досі.