Як то кажуть, я пройшла вогонь і воду. Мій город заливав потоп, там само розривалися і «Гради». Разом з дітьми ми рятувалися в підвалі. Чи то підірвали дамбу, то чи просто прорвало, незрозуміло – вода почала заливати. А потім туди почали падати «Гради».

Який батько візьме на себе відповідальність наражати життя дитини на небезпеку? Тих, хто дістався на навчання, зустріли темні класи – світла немає, вікна забиті фанерними щитами.

Я з восьмимісячною дитиною сиділа в льоху. Це наше єдине бомбосховище. Коли пішла в городі вода, ми боялися, щоб його [льох] не затопило.

Снаряди перебили електропроводину, у всій Авдіївці не було світла. У мене троє дітей, жити на передовій, та ще в темряві – удвічі страшніше. Коли є світло, воно якось не так страшно. А коли не було світла, вода пішла і почали «Гради» падати, середульший малюк сильно злякався. Плакав, його аж трусило. Іллі сім років, весь минулий тиждень він не ходив до школи через обстріли.