До обіду в нас у місті всі ходять, щось роблять, метушаться, а потім усе, життя завмирає.

Ми живемо на околиці, поруч з фільтрувальною станцією. Поки сюди не падають снаряди, сусідка може вийти й погуляти із синами.

Гуляють на вулиці, від будинку до блокпоста й назад. У нас немає дитячих майданчиків, як і вцілілих будівель. Іншу нашу сусідку вбило осколками.

Стріляють. А що робити? Я одна з небагатьох, хто залишився на цій вулиці. Є в мене домашні тварини, ми разом чекаємо миру. Але з кожним днем дедалі важче вірити, що він настане.