Вишняк Ольга, вчитель, Стерченська ЗОШ І-ІІІ ступенів Глибоцької селищної ради 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Лиш боротись – значить жить!

Іван Франко

Війна… Для когось це, можливо, лише слово з пʼяти букв, а для декого – ціла трагедія. За статистикою війна трапляється один раз на сто років. Що дає нам слово з пʼяти букв – біль, розпач, страждання, відчай, горе, безнадію… «Війна – це найгірший винахід людства», - говорив колись відомий український співак, композитор, поет, письменник, телеведучий, продюсер, актор Кузьма Скрябін (справжнє імʼя та прізвище Андрій Вікторович Кузьменко).

І це справді так, тому що на війні багаті заробляють, а бідні – втрачають.

Повномасштабне вторгнення росії на територію суверенної і незалежної України розпочалося в четвер, о 3 годині сорок хвилин, 24 лютого дві тисячі двадцять другого року. Та насправді війна росії проти України триває не одне століття. Пригадаймо лише декілька заборон щодо витіснення української мови з культурної сфери та призупинення видань значної частини книг, написаних «малоросійською», тобто українською мовою. Це Валуєвський циркуляр 1863 року та Емський указ 1876 року. Але це не повний перелік заборон, спрямованих проти українізації. І якщо пригадати події 2014 року, то відкрита агресія країни-сусідки триває вже щонайменше десять років.

З болем на серці пригадую ті дні, коли я відчувала змішані емоції – від розгубленості до сподівання, що все незабаром минеться! Того дня ми всі прокинулись від слів «Розпочалася війна».

Хтось уже тоді почув вибухи звичайних і фосфорних бомб. Хтось трохи пізніше побачив все на власні очі. А хтось – вже не прокинувся від сну. Війна – це завжди глибокий і нестерпний біль. На той час атмосфера в країні дуже змінилася: одні люди зі страху швидко почали пакувати речі у валізи, а іншим довелося взяти зброю до рук і стати на захист країни! В час, коли одні тікали, справжні патріоти країни вже повертались до рідних сіл, містечок і областей, покинувши вже звичні місця проживання за кордоном зі стабільністю та спокоєм. Здається, повернулися до країни ті, які чують себе українцями.

Саме це хотів донести до нас і саме про це писав відомий український поет і письменник Іван Якович Франко: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів».

Особисто мене війна змінила. Я по-новому зрозуміла для себе поняття «цінність». Якщо досі всі ми бажали матеріального, то тепер хочемо духовного, морального наповнення, бо розуміємо, що в один момент людське життя може просто обірватися. Я усвідомила, що найбільшою цінністю для кожного з нас є здоровʼя, життя, сімʼя – те, що робить нас по-справжньому щасливими.

І не треба мріяти про «журавля в небі», бо щастя насправді – в простих речах. Це ті речі, які надають нам крилатості, вони нас окрилюють, ощасливлюють!

Сучасна мисткиня Ліна Костенко про крилатість кожної людини висловлювалась так:

Вони, ті крила, не з пуху-пірʼя,

А з правди, чесноти і довірʼя.

У кого – з вірності у коханні.

У кого – з вічного поривання.

У кого – з щирості до роботи.

У кого – з щедрості на турботи.

У кого – з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає…

А крила має. А крила має!

Наші крила захотіли обрізати, посягнувши на нашу честь, гідність і свободу. Схотіли позбавити нас сенсу, родини, життя. І як змогти змиритись з цим? Як не втратити себе? Як, будучи вчителем, донести учням, що на наші крила посягнули і захотіли відібрати, обрізати?! Чи навести для прикладу слова Василя Стуса, сказавши «терпи, терпи, терпи – терпець тебе шліфує, сталить твій дух – тож і терпи, терпи».

Але чи повинні терпіти ці знущання мирні люди, коли все нам дане від Бога?! Чи повинні агресорам і кривдникам щось доводити, коли живемо на своїй Богом даній землі?!

Під час війни, напевно, якась часточка душі померла у кожному з нас. Тому що кожен із нас має своїх героїв і переживає за них, і це не казкові вигадані герої, це герої з реального життя. Це наші дідусі, батьки, дядьки, брати, сини, кохані… Це ті, які щоденно тримають мирне небо над головою. І якби не вони, чи могли б ми пити ранкову каву? Чи могли б відвідувати школу і під музику співати гімн?! Особисто для мене героєм є мій рідний братик Пшеничко Віталій, який служить в Збройних Силах України і більше року перебував в зоні проведення АТО на Краматорському напрямку.

Героями посмертно є мешканці мого рідного села Стерче – Данілюк Сергій, Заєць Сергій, Задорожний Віталій. Це ті люди, які віддали своє життя за нас, за Україну!

Окремо зупинюсь на історії життя Сергія Данілюка – люблячого чоловіка, турботливого сина, зразкового батька трьох дітей, який у перші дні повномасштабного вторгнення не залишився байдужим і одразу став до лав ЗСУ – боронити суверенітет, незалежність і територіальну цілісність нашої країни. Це та людина, яка з душею займалася улюбленою справою, але зважаючи на важку ситуацію в Україні полишила сімʼю, роботу, звичний спосіб життя і показала приклад гідного сина нашої нації.

Героями є і ті, хто так чи інакше причетний до війни і всякими методами допомагає, не залишаючись осторонь. Це наші волонтери, медики, рятівники, вчителі, вихователі та інші люди…

Люди, які на своєму фронті роблять все можливе, щоб країна існувала. Ці люди, герої нашого сьогодення, не можуть і не могли інакше, бо наслідували слова пророка Тараса Шевченка:

Свою Україну любіть.

Любіть її во времʼя люте.

В останню тяжкую минуту.

За неї Господа моліть.

Саме так і сталось, оскільки справжні патріоти країни люблять рідний край не лише тоді, коли все добре, але й тоді, коли спіткала біда. І не важливо, буде тисячу днів війна чи дві-три тисячі, ці люди-титани завжди захищатимуть Батьківщину.

Попри всі трагічні події ми мусимо жити, не втрачаючи ймення «людина». Нам потрібно триматися до останнього подиху заради наших дітей і тих, хто віддав життя за Україну.

Боротися зі страхом і невизначеністю нам допоможуть читання книг, перегляд фільмів про кіборгів, фізичні вправи, здоровий сон, корисна їжа, а ще стабільний психоемоційний стан. Не варто читати багато новин чи встигати за всіма оновленнями інформації в соцмережах, важливо вміло навчитись диференціювати правду від брехні.

Поет Василь Симоненко написав такі рядки:

Можна все на світі вибирати сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину,

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Ми можемо багато в чому робити вибір, але якщо ми народились тут, в Україні, то нам існувати і країні бути. Я глибоко переконана, що така працьовита нація, як українці, мусить і буде існувати. Свою Україну я хочу бачити процвітаючою, без війни, без корупції, з розвиненою економікою та низьким рівнем смертності. Як вчитель, я буду робити все можливе і неможливе для того, щоб саме так і було.

Відомий філософ Григорій Савич Сковорода говорив: «Ми переможемо лише тоді, коли усвідомимо, що за Україну треба не вмирати, а вбивати».

Звичайно я проти будь-якого насильства, але не ми розпочали війну, не ми почали вбивати. Це нас на рідній землі вбивають, знищують культуру, відбирають мову, забороняють віру, забирають життя. І я не хочу, щоб у моїй країні щодня вмирали люди, життя яким було дароване з небес. Я не хочу бачити сльози дітей-сиріт, чути стогони жінок-вдів. Я і ми всі хочемо жити в мирній країні.

Хочу, щоб почувши фразу «Доброго вечора, ми з України», яка стала символом нашої волі та незламності, ми могли пишатися собою і нами зміг пишатися весь світ.

Заради спокою і миру нам потрібно єднатися, бути єдиними та підтримувати одне одного, незважаючи на те, з Заходу ти чи зі Сходу, незважаючи на мовний барʼєр, віросповідання чи політичну приналежність. Щоб зберегти країну, нам потрібно бути обʼєднаними. Тарас Шевченко у своєму творі «Кавказ» закликав:

Борітеся – поборете

Вам Бог помагає!

За вас правда,за вас слава!

І воля святая.

Маю надію, вірю в те, що настане час, коли вся країна згуртується, стане єдиною, непереможною. Над нами буде мирне небо.

Ми будемо пишатися тим, хто ми є, бо знаємо, ким були наші предки. Сподіваюся, що мій шлях після перемоги і настання миру буде довгим, світлим, яким крокуватиму впевнено! З вірою в перемогу України завершу розповідь словами з вірша Василя Симоненка:

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!