У той день я спокійно спав вдома в своєму рідному Мелітополі, але десь близько ранку мене розбудив телефонний дзвінок. Знайомий повідомив про початок війни. Спочатку я сприймав це як жарт, але коли виглянув у вікно, побачив в небі спалахи над Генічеськом, все стало очевидним.

Моя подорож з Мелітополя до Запоріжжя стала вражаючою через обставини. Довелося йти пішки, але зі мною мій вірний друг "Персік" - це мій пес, якого подарував мій брат.

Війна змусила нашу сім'ю розлучитися.

Зворушливий момент був, коли ми пішки йшли, втомлені та зачухані, я побачив наш жовто-блакитний прапор на обрії. Здається, це було Кам'янське, і я так зрадів, як ніколи…

Я інвалід, до війни працював охоронцем. А що буде далі – час покаже…

Якби не ця клята війна, моя родина була б разом і, мабуть, мій брат був би живий…