До початку війни в рідному місті я працювала директором комунального підприємства «Горлівська міська редакція радіомовлення «Радіо Горлівки». Залишити рідне місто я була вимушена після того, як у сусідню квартиру влетів снаряд. Тієї миті я знаходилася вдома.

Після першого обстрілу Горлівки 27 липня 2014 року я замислилася про те, як жити далі. А 29 липня я виїхала до Святогорська. Чекала місяць, думала, що все скоро закінчиться, але все тільки починалося. У кінці літа приїхала додому. Не було води, електрики, багато хто із знайомих, друзів, колег уже виїхали. У місті порожньо й самотньо. Знову із сім’єю поїхали на місяць. Тепер уже в Артемівськ, щоб ближче.

Місяці почали перетворюватися на другий рік. Переселенкою не хотіла ставати та не брала довідок – для мене це було принизливо, як і зараз. Але тоді не можна було оформити перепустку. А додому потрібно було навідуватися до мами, дивитися за житлом, відвідувати тих, хто там самотній. У мене є літні знайомі, які потребують допомоги. Ось так почалося життя в такому близькому й такому далекому Артемівську.