Аліна Артемчук, 11 клас

СЕРГІЇВСЬКИЙ ОПОРНИЙ ЗАКЛАД ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ "СЕРГІЇВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ" СЕРГІЇВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКОГО РАЙОНУ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Вчитель, що надихнув на написання есе: Аристенко Раїса Іванівна

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Чудовий сонячний день. Ще тільки лютий, а в повітрі відчувається справжня весна. Високе бездонне небо уже розлилося весняною блакиттю, теплий вітерець доносить солонуватий присмак морського бризу. Я - щасливиця, повертаюсь із занять з однокласниками. На хвильку затримались біля лиману, вдихнули запашні аромати плавні. Так добре, тепло на душі...

Це було вчора, а сьогодні я прокинулася з німим запитанням, і зовсім знесилена. Я нічого не розумію, шукаю відповіді, а знаходжу лише запитання. Мене обіймає лячний холод. Але одне я розуміла точно - наша країна подолає все!

Прокидалося сонце, чорне передгроззя запанувало навколо. Небо розірване літаками, ракетами, знищені людські надії, сподівання губляться у вирі розпачу. Відчуття тривоги, страху, гіркого болю. Різні думки, жахливі новини, паніка рідних, нерозуміння майбутнього. 

Наше життя змінилося назавжди. Ні, це не калейдоскоп. Це реалії сьогодення, які породжують силу духу і мужність.

Ніщо на світі не дається легко, і наш шлях - це шлях свідомості, міцної витримки, співпереживання та небувалої відваги. Саме зараз ми набуваємо інших якостей, звичок, по-іншому розуміємо важливість та актуальність наших вчинків. Це те, що відрізняє нас від сусіда-агресора. 

Немає сонячного світла без темряви і цю довгу ніч нам потрібно пізнати і пережити. Людина мусить зберегти повагу до себе і до тієї справи, яку виконує. В неодмінному виконанні обов'язку, вона знайде для себе втіху. 

І ось настав час - час відчайдушних патріотів, героїв сучасності. Хто ж вони? Це ті, хто ризикуючи життям, йде в смертельний бій, хто допомагає фронту, хто залишається людяним та вірним, впевнено долає перешкоди і робить певний моральний  вибір.

Жахливий час тисне на всіх, встановлює свої правила гри, що, на жаль, призводить до деградації людини. Невже цивілізація має розвиватися за законами сили, влади грошей... Впевнена, що ні! Плекаю надію, що скінчиться війна, людство перестане розпалювати погребальне багаття, усвідомить антигуманну сутність системи, що маніпулює нами. Кожен із нас має усвідомити: ти - частинка цивілізації, тому не знеособлюй себе, єдине, що важливо бути людиною, а не прагматиком. 

Кожна нація має своїх Ікарів, яких ніщо не лякає. До цього легіону долучилися випускники моєї школи, які пішли у вічність: Максим Крайносвіт, Дмитро Чайка, Віктор Шевельов, Сергій Яровенко, В'ячеслав Шуляков, Олександр Бондар.  

Хлопці відчайдушні, невгамовні, зі своєрідним характером, з красивими помислами. Вічна пам'ять про них житиме в наших серцях, бо вони ті люди, які з дитинства привчені творити добро, є носіями лицарства та справедливості.

Я безмежно мрію, що осяяне майбутнє моєї держави настане. На щастя, ми та нація, яка ніколи не втрачає віру, яка бореться і відстоює свободу, право на існування і нікому нас не здолати. Патріотизм у крові кожного українця, тому так щедро поливали кров'ю рідну землю герої Небесної Сотні, кіборги Донецького аеропорту, захисники о. Зміїного, Азовсталі, мужні оборонці кожного міста, села. Це те, чим ми повинні пишатися та про що будемо пам'ятати до кінця своїх днів. 

Я маю велику надію, що через десятки років наші люди не забудуть і будуть пам'ятати імена тих, хто залишив своїх рідних заради нас, заради нашого мирного майбутнього!

Ніякого песимізму, бо як писав Великий Кобзар: "Буде правда між людьми? Повинна буть, бо сонце встане і оскверену землю спалить". Такий оптимізм - це наш духовний орієнтир, який зможе витримати всі випробування.