Після першого тижня з початку війни ми були змушені виїхати за кордон. І повернулись додому лише влітку цього року, коли залишатись в іншій країні, без друзів та рідних, було вже нестерпно. Наразі син щасливий бути із друзями. Мені взагалі здається, що він не відчуває та не усвідомлює усю жахливість ситуації в країні. Мені ж кожен голосний звук дається важко. Але я рада, що це торкнулось більш мене, ніж мого сина.

Життя змінилось і звикнути до цього дуже важко. Та і не хочеться, якщо чесно... У перший тиждень ми всі відстоювали величезні годинні черги до магазинів. А потім ми виїхали за кордон і вже всі складнощі гуманітарних моментів у нас були саме там.