Я стала опікуном двох своїх племінників, які залишилися без батьків. Їх хотіли віддати до інтернату. У мене є рідні син та дочка, а тепер виховуємо ще й племінників. Живемо ми в Галицинівці, це недалеко від Пісків, і тут щоночі чути вибухи.

Живемо, як на пороховій бочці, і не знаємо, чого нам чекати – доброго чи поганого.

З початку війни ми з чоловіком втратили роботу. Грошей не вистачає, заощаджуємо буквально на всьому. Від злиднів рятує домашнє господарство й гуманітарна допомога. Пакети з цією допомогою ми отримуємо і для себе, і для сусідів-інвалідів, які самі не можуть прийти на пункти видачі.