Війна не зруйнувала, тільки зміцнила взаємини в родині Дмитра. Разом подружжя і їх діти переживали обстріли, брак продуктів і всього найнеобхіднішого.

Перший день війни для мене був, коли ще в Луганську прикордонну частину штурмували озброєні люди. Це були перші постріли в тій війні, які я почув.

З 2014-го по літо 2015 року Станицю Луганську регулярно обстрілювали. Тому ми бачили і прильоти снарядів, і «Гради» небо нічне прокреслювали, і гуркіт, в будинку тріснули двері. Все це бачили.

Думали, що до осені 2014 року все це закінчиться. Тому просто допомагали один одному з сусідами. У нас не було світла, газу, з продуктами сутужно, з бензином. Практично нічого цього не було. Всі, хто чим міг, у кого що було, ділилися, допомагали.

У 2014-2015 роках працювала тільки дружина. У 2014 році за літо і осінь зарплату не отримала. У мене не було роботи ... і троє дітей.

У серпні українська армія звільнила Станицю Луганську. Пропала невпевненість і тривога, пішли всі переживання, які були тоді.

Серед наших знайомих були люди, які не змогли пережити війну, їх сім’ї не змогли пережити. Десь були розбіжності, невміння перечекати важкі події разом. Сім’ї просто розпадалися, усі розбігалися в різні боки. Я вважаю, що наша сім’я тільки міцніше стала, і це для мене головне.