Так склалося, що практично перед війною поховала чоловіка, залишилася одна з двома дітьми. Було дуже важко самій їх виховувати та піднімати. А як почалася війна – просто страшно згадувати! Чого ми втрьох тільки не пережили.

Уся молодь із села почала їхати назовсім у пошуках іншого життя. Поїхали й мої діти у 2015 році. Залишилася я в цьому кошмарі одна, але треба було знаходити в собі сили виживати й по можливості допомагати дітям і матеріально, і психологічно.

Як у всіх були моменти відчаю та паніки. Часто виникали в голові питання: «Як жити далі? Що буде далі?»

Часті обстріли та зруйновані сусідні будинки – це наша дійсність. Звичайно, згодом людина звикає до всього, притупляється почуття страху, спокійніше реагуєш на постріли далеко. Відволікає від цього всього робота вдома, господарство, спілкування з друзями та родичами.

Дуже важко було пережити зиму 2014 року. Відразу практично більша частина нашого населення залишилася без роботи, без засобів до існування. Треба було за щось купити вугілля та дрова. Були випадки, коли люди просто обмінювалися продуктами або овочами з городу, щоб вижити, тому що пенсії та допомоги потрібно було переоформляти, а це все зайняло кілька місяців.

Поступово все почало нормалізуватися, але молоді сім'ї й люди непенсійного віку й далі залишаються без роботи, хоча бажання заробити чесним шляхом є практично в кожного.

Допомога та підтримка

Щиро дякую благодійним фондам, і вашому зокрема. Ми, сільські жителі, отримали величезну підтримку і продуктами, і речами, мийними засобами. Усі ці роки й до цього дня благодійні організації не кидають нас, жителів «сірої зони», у біді, постійно пропонують свою допомогу, організовують різні програми для підтримки таких, як ми.

«Шкода кидати все, що було нажито за все життя»

На початку 2015 року була думка все залишити та поїхати, але ж за великим рахунком нас ніхто ніде не чекає. Остаточне рішення – залишитися вдома, на своїй землі, бо дуже шкода кидати все, що було нажито за все життя, адже мародерство в нашому суспільстві ще ніхто не скасував.

Дуже радує, що багато молодих сімей почали повертатися в рідне село, народжують діток попри все. Дуже важко фінансово, але ніхто не падає духом, усі сподіваються, що в майбутньому все налагодиться. Треба вірити та чекати!

«Стерти з пам'яті біль і страх неможливо»

Ніхто з нас навіть у найстрашнішому сні не міг припустити, що до нас прийде така біда і триватиме стільки років. Треба вистояти та пережити це випробування. І тоді, я гадаю, усе в нас буде добре. Ось тільки з пам'яті стерти весь біль і страх буде неможливо. Весь цей жах залишиться в наших серцях.

Хочеться висловити велику подяку Фонду Ріната Ахметова. Ви дійсно робите потрібну справу, допомагаєте найбільш незахищеним верствам населення та впродовж усієї війни регулярно надаєте допомогу всім селам і хутіркам, не забуваєте нікого. Дякую вам усім за вашу сміливість, бо багато хто боїться їхати в нашу зону, ну і за вашу доброту та чуйність.

Усьому колективу Фонду хочеться побажати здоров'я, витримки та мирного неба над головою.

Чого бажаю і всім нам, жителям, які опинилися в дуже непростій життєвій ситуації