Ткачук Софія, 2 курс, Фаховий коледж економіки, права та інформаційних технологій

Вчитель, що надихнув на написання — Урсаєва Оксана Миколаївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Живучи там, де повсюди лунають слова «війна», кожного дня відчуваєш її тінь. Вона заповнює всі соціальні мережі, звучить по всіх новинах. Війна навчила мене помічати те, що раніше було поза моєю увагою. Йдучи по вулиці, чуєш, як люди говорять про війну — вона стала невід’ємною частиною нашої реальності. Кожен ранок починається з перевірки новин: що сталося за ніч, де були обстріли, які втрати понесли наші люди.Війна навчила мене помічати те, що раніше залишалося поза увагою, цінувати моменти, які здавалися звичайними. Вона змінила моє сприйняття світу й того, що насправді важливе.

Тепер я вмію цінувати кожен вечір, проведений у колі сім’ї, адже коли втрачаєш рідну людину це стає рідкістю.

Коли поруч рідні та близькі, коли ми можемо разом посидіти за вечерею, поговорити, посміятися — це вже велика розкіш. 

Прогулянки під тихим небом, коли над головою не літають крилаті ракети, здаються справжнім дивом. Ця тиша, яка раніше здавалася звичною, тепер має зовсім інше значення. Стоячи на подвір’ї й відчуваючи, як навколо панує спокій, ти усвідомлюєш, наскільки важливо жити в світі без війни. Ця тиша не лякає, вона не порожня — вона наповнена надією. Надією на мир, на повернення до нормального життя, на те, що наші хлопці повернуться додому живі і здорові коли закінчиться війна.

1000 днів показали, наскільки крихким може бути наше життя. В одну мить усе, що було важливим учора, перестає мати значення. Тепер я ціную інші речі: мирний сон, можливість подзвонити рідним, своїх рідних і близьких які кожен день там, бачуть всі жахіття війни та впевненість у завтрашньому дні. Із кожним днем усе більше усвідомлюєш, як війна змінює людей. Вона змушує дорослішати швидше, брати на себе відповідальність і шукати в собі сили, яких раніше не відчував.

Ця нова реальність стала для мене дзеркалом, у якому відбивається цінність кожної миті. Я усвідомлюю, що кожен день — це дар.

Те, що раніше здавалося буденністю, тепер виглядає як справжня розкіш. Сімейні обіди, прогулянки на свіжому повітрі, тиша — усе це стало символом миру, до якого ми всі так прагнемо. Ми більше не сприймаємо спокій як щось належне. Ми вчимося жити по-новому, із новими пріоритетами і глибшим розумінням життя.

Одним із найбільших відкриттів стало те, як люди об’єднуються у важкі часи. Солідарність, підтримка, допомога ближньому — це ті якості, які війна загострила в кожному з нас.

Ти починаєш бачити, як люди, незважаючи на всі труднощі, залишаються людьми. Вони діляться останнім, допомагають незнайомцям, підтримують один одного, навіть коли самі не мають сил. 

Це дає надію на те, що, попри всі жахіття війни, ми залишимося людяними.

Ще однією важливою зміною стало переосмислення цінності життя. Кожен день може бути останнім, кожна зустріч може бути прощальною. Ця думка змушує жити тут і зараз, цінувати кожну мить, кожне слово. Ми стали більше говорити про свої почуття, більше дякувати, більше любити. Ми навчилися бути вдячними за те, що маємо, і прагнути до того, що колись здавалося недосяжним. Усі ці зміни привели до того, що ми стали іншими людьми. Ми навчилися жити в умовах війни, але це не означає, що ми змирилися з нею. Навпаки, це означає, що ми готові боротися далі, що ми віримо в перемогу, віримо в те, що мир обов’язково повернеться на наші землі.

Ці 1000 днів змінили мене, але вони не забрали віру в краще. Вони навчили мене цінувати життя, цінувати кожну мить і кожну людину, яка поруч. Тепер я знаю, що війна не може знищити людяність, якщо ми самі цього не дозволимо. І, попри все, я вірю в майбутнє, вірю, що настане день, коли ми зможемо жити без страху, без болю і без війни. Хоча ми не зможемо повернути всіх кого забрала війна, але ми можемо допомогати і підтримувати тих хто ще там кладе своє життя заради нашого спокійного сна.