Ми живемо у Бериславському районі. Нас через Дніпро кожен день обстрілюють, то я пів тижня там знаходжусь, а пів – у Дніпропетровській області. Зараз я перебуваю у селі Апостолевому. Донька моя - у Золотій Балці. Вони мене залишили, а самі поїхали туди. Я туди їжджу дня на три-чотири. Якщо починається сильний обстріл, то ми звідти виїжджаємо, якщо вдається. Там прострілюються дороги, і не вибратись. 

Сильно шокують обстріли, буває по триста снарядів. Найсильніше, коли міни свистять над головою. Росіяни знаходяться за Дніпром, сім кілометрів від нас. Оце дорахуєш до двадцяти – значить, далеко летить, десь за 20 км. Як п’ять-шість нарахував - то летить до тебе. Там пів села вже немає. На нашій вулиці залишилось всього десять мешканців, живуть одні старі люди. Якщо зранку тихо, то на вечір удар. По деяким будинкам вже тричі прилітало, у більшості немає дахів. 

Зараз почали бити дрони - це найгірше. Учора сильно Золоту Балку обстріляли, випустили більше 20 снарядів. 60-річному чоловіку ноги перебило, а він живе недалеко від мене, через город. 

Сину 60 років, він зараз у Новій Каховці. Сюди він не може виїхати, бо там росія. 

Найголовніше, щоб був мир. Якби війна скінчилась, тоді люди б, можливо, все відновили. А зараз їдеш серед поля, а там, то там стирчать міни нерозірвані. У селі, буває, попросиш солдатів – вони прийдуть і скажуть, щоб я заховався, а вони їх підривають. У нас в селі немає ні води, ні світла, ні газу. Тільки почало село підійматись, як почалась війна, і тепер невідомо, коли воно відбудується.