Того дня я був дома, в Миколаєві. Спали вночі, коли все почалося. У перші дні війни народилась дитина. Ми виїхали на Західну Україну з малечею, якій виповнилось лише 7 днів. Проїхали за 2 дні більше 1000 кілометрів.

У Миколаєві зникла можливість отримувати воду після того, як російські фашисти підірвали водопровід, через який подавалась питна вода.

Нам доводилося нести відра та ходити 5 кілометрів до Південного Бугу, щоб набрати воду та принести її назад. І все це під постійними обстрілами, адже місто обстрілювали практично цілодобово.

Зараз я разом з родиною. Зворушило те, як наших жінок та дітей приймали люди на Західній Україні. Велика дяка ям за це.

Робота є. У планах немає нічого, що б хотілося змінити.

Особистих речей, фотографій чи предметів з війни, у мене не залишилось…