Проценко Богдан, 11 клас
Баговицький ліцей (зі структурними підрозділами гімназія та початкова школа)
Вчитель, що надихнув на написання есе: Антоняк Ірина Володимирівна

Війна. Моя історія

Місце, де я народився, де проходять мої найкращі роки дитинства – Поділля. Це один із найчарівніших куточків України. Для кожної людини свій шлях у великий світ починається від отчого порога, який ми звемо домівкою, рідним краєм, малою батьківщиною. Для одного Батьківщина - це дитинство серед сільської природи, для іншого – це зруйнований дім та спогади про страшні дні війни, яка прийшла так несподівано, змінивши ясні сонячні дні і спів пташок на гуркіт снарядів.

Свій шлях… Війна за свій шлях… Перечитую ці слова, вдумуюсь у них і чомусь стає страшно! Чому? Головне: зараз зосередитися на словах «свій шлях», а не на слові «війна»!Адже кожна людина , кожна країна планує і бачить свій шлях у майбутнє, у краще майбутнє. І, мабуть, кожен із нас також бачив свій шлях і прекрасне майбутнє нашої України і точно без війни. Про війну зараз чуємо і говоримо щодня. 24 лютого 2022 року Україна прогриміла на весь світ, а українці прокинулись від вибухів ракет, гуркоту зброї, від страшного слова “війна”, від нестерпних моторошних звуків сирен, які лунали в кожному куточку моєї країни. Війна безжальна, жорстока, страшна. Гинуть люди, знищуються міста і села. Люди лишаються свого житла, втрачають своїх рідних, ховаються по підвалах, бомбосховищах, голодують, вмирають від обезводнення.

Багато поранених, багато вбитих, яких просто не встигають хоронити по—людськи, і просто змушені заривати у братських могилах просто у дворах, на городах. Ворог не жаліє ні старого, ні малого.

Він вбиває, катує, мародерствує, знищує все на своєму шляху. Він краде дітей, бере в полон наше населення, вивозить в свою росію. Це страшно. Але ми не здаємося, ми боремося скрізь, де хто може. Військові б´ють ворога на передовій, волонтери допомагають тим, хто потребує їжі, ліків, засобів гігієни, вивозять людей з окупованих місць. Прості люди допомагають як можуть: плетуть сітки, готують їжу нашим хлопцям, приймають біженців з найбільш гарячих областей. Кожний бореться з ворогом, аби швидше його вигнати з нашої землі, щоб настав мир. Ми відчуваємо підтримку інших країн і дуже вдячні за це світові. Хіба про такий шлях мріяли українці, звичайно ні.

Найбільше болять людині війни на її території. В історії будь-якої країни бувають складні періоди і відрізки. З одного боку, долати їх надзвичайно складно. З іншого - вони своєрідним чином загартовують представників цього народу, роблять їх готовими боротися з проблемами, долати їх і знаходити своє місце в світі, який швидко розвивається і є мінливим, знаходити отой єдиний шлях, який є правильним і приведе до успіху. У такій же ситуації опинилася і сучасна Україна.

Українці стали згуртованішими, міцнішими, наші захисники стають все сильнішими, тепер вони не просто боронять, вони ідуть у контрнаступ. Ми метр за метром почали відвойовувати свої території. Так були звільнені Ізюм, Буча, Гостомель, Херсон та інші міста і села нашої країни. Ворог несе великі втрати, але і ми несемо непоправні втрати щодня, щогодини гинуть наші воїни,чиїсь сини, батьки, хтось втратив чоловіка, тата, брата. Багато і моїх односельців на передовій, також захищають нашу країну і неможливо описати якусь одну історію, одну долю, адже їх сотні і тисячі. Мабуть, не залишилось жодної сім'ї, яку би не зачепило це лихо, ми втрачаємо рідних, близьких, знайомих, односельців, але не здаємось. Майже у кожному населеному пункті є могили наших Героїв, які віддали своє життя за наше краще майбутнє. Цю війну запам´ятають всі надовго, не буде прощення ворогу за скоєне ним зло. Люди ще довго будуть його проклинати за все те лихо, що він приніс Україні.

Така жорстокість рашистів не може бути виправдана нічим. На жаль, війна в Україні продовжується. Уже другий рік, кожного дня, кожної секунди українці виборюють право на життя у вільній країні. За цей час кожен з нас переосмислив своє існування, свій шлях.

Моє життя також змінилося. Спокійні та безтурботні дні залишились далеко в минулому, спочатку була тривога і розпач. Згодом, я пригадую, як, затамувавши подих, вслухався до гучних розкотистих звуків і молив Бога, щоб то був грім, а не постріли… Над головою пролітали ворожі ракети, а в голові крутилася тільки одна думка, щоб швидше настав мир на моїй рідній Україні, й люди більше не гинули.

Сьогодні ми вчимося жити по-новому. Кожен із нас відчуває тиск війни. Щоразу, переглядаючи випуски новин, моє серце крається від болю і туги за скаліченими долями людей, вбитими, пораненими, зниклими безвісти. А поспілкувавшись із односельцем, який повернувся з війни із важким пораненням, я усвідомив, що доводиться переживати нашим захисникам,які перебувають на передовій. Хоч Володимир і не був багатослівним, але сумні очі опущені до долу і погляд , який запам’ятається назавжди, багато чого відкрили і сказали несказане. З великим болем і гіркотою згадував Володимир своїх побратимів, яких, на жаль, втратив назавжди,яких доводилося виносити з поля бою під страшними обстрілами , а ще я помітив у молодого чоловіка сивину на скронях. Увечері, я довго не міг заснути, переді мною були очі мужнього сильного чоловіка, такі глибокі, наповнені ненавистю до ворога та теплотою до рідного народу, до Батьківщини, до своїх побратимів. Я довго думав і зрозумів, що ж цій, ще зовсім молодій людині довелося пережити, у цього чоловіка не просто поранене тіло, але і душа, а скільки таких поранених душ по всій Україні. Це страшний час, коли гине багато людей. Багато сильних і здорових людей змушені залишити свої сім’ї, позбутися традиційного побуту, щоб захищати свою країну. Так, нас захищає найкраща армія світу – наші сили оборони, наші військові. Тримають кордони, захищають нас на передовій, пильнують небо…

Саме завдяки нашим захисникам і захисницям Україна стоїть міцно, бореться й живе. Я вірю, що скоро настане мир, ми переможемо зло, бо так завжди буває. І хоч сьогодні я ще школяр, але я гордий тим, що я громадянин України.

І вже зараз починаю замислюватися над своєю роллю в цьому житті. Моїм головним завданням на даний момент є добре навчатися, стати кваліфікованим спеціалістом. Моя найбільша мрія- мир на моїй рідній землі.

Ми все обов’язково відбудуємо! Наша нація незламна, працьовита, дружня, гостинна, сильна, щедра, співуча і ніхто її не здолає, бо в нас є сила, а сила – в єдності. Нам є чим пишатися, нам є заради чого жити. Ось такий наш шлях у майбутнє. Сьогодні кожен українець та українка бачать своє майбутнє у мирній державі і з міцними союзниками! Українці не зупиняються – створюють, будують, навчають,розвиваються,відновлюють…

Ми щиро дякуємо всім нашим воїнам! Ми схиляємо голови, віддаючи шану тим, хто віддав життя за нас… Наша боротьба триває. Україна чинить опір і ми усі впевнені – перемога буде нашою! Ось це і є СВІЙ шлях, шлях до ПЕРЕМОГИ.