Наше життя – від обстрілу до обстрілу. Весь інший час ми ховаємося в глибокому льоху. Стріляють ніби далеко, але може прилетіти снаряд за мілісекунду і не зрозуміло звідки.

В укритті ми зазвичай ховаємося з братом Сергієм та моїм сином Владиком. Там ми годинами читаємо Владику старі добрі казки. Сидіти в льоху іноді доводиться всю ніч, ризикувати своїм життям ми більше не хочемо.

Не знаю, що це тоді було, то чи «Град», чи то ще щось, але ми бігли в укриття, а снаряди за нами лягали. Друга мого навіть осколком по голові чиркнув. Ми заскочили в льох прямо перед прильотом снаряда, ледь встигли.

Через кілька годин, коли настає затишшя, ми виходимо з укриття. До темряви треба багато зробити. Виходити з дому вночі можна тільки в крайньому разі. За рогом будинку вже починається прострілювана зона, туди краще не виходити.