Семенов Дмитро, 11 клас, Анастасівський ліцей - заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Андріяшівської сільської ради Роменського району Сумської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бойко Людмила Григорівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Холодно… Дрібний дощ… Страшна новина: війна!.. Лютий приніс Україні велику біду, яка триває, здається, вічно. 1000 днів… 1000 днів і довгих безсонних ночей. Океан пролитих материнських сліз.

Це що за марево?! Як же може трапитися таке у XXI столітті?! Чому саме зараз, в епоху стрімкого розвитку людства, так легко й просто можна вбивати?!

В історії України немає війни страшнішої за сучасну. Зброя сьогодення може знищити все й усіх… А жорстокість душі людської – гострий меч. Чи думав Український народ, що війна набуде такого масштабу?

Життя потребує добра й милосердя, а не прояву людської ненависті.

Моє життя спливало спокійно. Я завжди старанно вчився, любив рідну школу, займався спортом, писав вірші, сподівався на щасливе майбутнє, мріяв…

Мав велике бажання - стати успішним, читав вірші Шевченка…  

Мудрий ти, Тарасе, передбачив усе й зумів передати нам енергію козацьких отаманів, ватажків і гетьманів. Сьогодні ти об’єднуєш наших воїнів, формуючи їх патріотичну свідомість, зміцнюючи соборність та міць держави. З надією читаю вірші великого Кобзаря. Він справжній Українець! Добрий, щедрий, справедливий…

Людині властиво судити про минуле з точки зору часу, у якому вона живе.  Сьогодні ми свідки важких подій для України. Як нам не вистачає тебе, Тарасе, твоєї справедливості й вірності Батьківщині.

Складна й терниста дорога в майбутнє, а мені потрібно йти нею. Іти рівно, впевнено, без сумніву й страху. Так багато потрібно зробити для себе, для родини й для України. Треба брати більше уроків людяності, національної свідомості, моралі. Вірити у світле майбутнє держави, яка є для мене рідною й дорогою.

Маю глибоку віру, волю, надію, упевненість у перемогу. Основа щастя – мир, чесність, працьовитість. Хочеться зробити все, щоб люди гідно жили в нашій Україні, щоб ніхто й ніколи не смів її чіпати, а тим більше вбивати, нищити, руйнувати.

Моя, мила Україно! Ніжна красуне! Я безмежно люблю тебе, навіть зранену, хвору, знедолену. Скільки років тобі! А ти квітнеш. Ставки, поля, долини, березовий гай, місячні ночі, щасливі люди…

Ось моя Батьківщина у майбутньому. Вона є й завжди буде! Дорога ціна за щастя, та ми того варті!  

Над Україною сьогодні ще дощить,

І грім не перестав лунати.

Не плаче над могилою, кричить,

Убита горем, молода ще мати.

Над Україною сьогодні все дощить,

І моторошно з смертю розмовляти.

Молитва щира з вуст людей бринить,

Щоб повернулися живими всі солдати.

Над Україною чомусь дощить, дощить,

Але лунає славне: «Брат за брата!»

Нехай Господь усіх солдат хранить,

Народить доля світле наше завтра!