Пивовар Андрій, 10 клас, Комунальна установа «Ананьївський ліцей № 1 Ананьївської міської ради»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Левинська Марія Валентинівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Лютий 2022 року триває... Хоч пережито не одну весну і не одне літо, не відчули ми того приємного тепла, тієї легкості, безтурботності, радості, що мали б з новою силою з’явитися після зими. Вони зникли, їх безжалісно вкрадено. Натомість на зміну їм прийшли дні без дат, страх, тривога, повітряна і внутрішня, тягар турбот та усвідомлення постійної небезпеки. Передвоєнні світлини здаються такими далекими й навіть нереальними.

Чого тільки не сталося за ці 1000 днів війни: пролиті сльози, кров, написані повідомлення з питанням «як ти?», прочитані безлічі новин і прогнозів, звуки сирен, зламані долі й забрані безповоротно тисячами ворожих снарядів, куль, ракет життя українців.

Я, як і мільйони співвітчизників, можу відтворити похвилинно події того страшного ранку 24 лютого. То мав би бути звичайнісінький четвер. Мене й молодшого брата, як завжди, розбудила мама. Однак, замість звичних слів «хлопчики, пора до школи», ми почули: «Почалася війна. Не лякайтеся, ми разом. Це тимчасово».

Як хотілося піти до школи, відволіктися від моторошної реальності, поспілкуватися з друзями, підтримати одне одного. Назавжди запам’яталася перша сирена в нашому тихому містечку, її пронизливий звук, неприємний холод по спині.

З того часу усе змінилося, я змінився. Дощ з грозою, який давав насолоду, почав пронизувати страхом. До війни від граду міг постраждати лише врожай, сьогодні ж він руйнує цілі міста й життя людей. Небо теж змінилося. Любив я, затамувавши подих, слідкувати за літаками.

А зараз дивлюся вгору з надією, що там чисто, ніщо не летить. До 24 лютого ракети асоціювалися лише з космосом, сьогодні – зі смертю.

У ці буремні часи та нелегкий період спричинених війною змін моєю підтримкою є рідня. Саме з нею я можу поділитися своїми переживаннями, зустрічати нові виклики.

Вона допомагає боротися з невпевненістю, смутком, втомою і тривогою.

У переломні моменти ми втрачаємо безпеку та стабільність, що є базовими людськими потребами, тому важливо дбати про ментальне здоров’я. Відповідаючи на нагальну потребу, створено інноваційну програму для молоді UPSHIFT. У межах цього проєкту я і команда однодумців працюємо над вирішенням проблеми погіршення психологічного стану молоді під час війни.

Наша спільнота має на меті створення такого простору допомоги, який міг би зменшити емоційне навантаження, віднайти внутрішню стійкість, відновити сили, полегшити пристосування до нової реальності. 

Війна – руйнівна сила, що здатна знищити все на своєму шляху, все, окрім непохитної надії. Попри, здається, нескінченні невтішні новини, повітряні тривоги, вірю, що буде омріяна, така довгоочікувана перемога, адже наші захисники докладають надзусиль та жертвують найціннішим, щоб ми мали змогу бачити новий день, навчатися, працювати.

Усвідомлюю, як виборюється ця можливість жити, тому не можу й не хочу стояти осторонь.

Уже традицією в моєму містечку стали благодійні ярмарки, концерти, виготовлення окопних свічок, плетіння маскувальних сіток та інші акції підтримки наших воїнів, до яких я долучаюся. І нехай це лише якась краплина в морі благодійності, та навіть щонайменші внески у вирішенні великої спільної справи важливі.

Військово-патріотична гра «Сокіл (Джура)»  ̶ невід’ємна частина моєї школи.

Її мета – виплекати серед молоді нову генерацію українців, лицарів, державників, посилити самосвідомість, громадянську позицію та віру в краще майбутнє України, що є надважливим в умовах війни. Я став активним її учасником, адже розумію, що Україна нині потребує свідомих, вихованих молодих громадян, сильних як духовно, так і фізично.

Під час змагань загартовую стійкість, бойовий дух і вкотре переконуюся, що наш народ непереможний, бо єдиний у прагненні жити під мирним небом єдиної, неподільної України.

Минуло 1000 днів війни, горя та болю. Вкрадено, втрачено, безповоротно знищено багато. Однак посеред згарищ та втрат я і мої співвітчизники зберегли найцінніше – невмирущу віру, непохитну надію та сталеву стійкість.

Мій шлях, наш шлях – чесна невтомна праця, яка щоденно маленькими кроками наближає здійснення найзаповітнішого бажання українців. Разом ми неодмінно переможемо, і пісню перемоги співатиме вся Україна, моя Україна, наша Україна.